МІЖНАРОДНИЙ ФОНД
УКР ENG
 
news
/Forum/0_Forum.php

 

Швейцарська Конфедерація

 


 

 

 

 Дайджест  /  

 

У ВСУ назвали розповсюджені проблеми застосування ст.5 Конвенції

 

Недоліки мотивування судового рішення є однією із часто повторюваних проблем, які ЄСПЛ виявляє, розглядаючи заяви проти України. При цьому причина такого недоліку не якість законодавства, вона – у сфері відповідальності суду.

Про це розповів Голови Верховного Суду України Ярослав Романюк на міжнародній конференції «Право на свободу та особисту недоторканність в Україні: перехід до верховенства права», передає «Закон і Бізнес».

«З огляду на верховенство права як засаду кримінального провадження слідчі судді, суди не повинні формально слідувати виключно приписам вітчизняного процесуального закону, а в кожному конкретному випадку оцінювати допустимість позбавлення особи свободи з огляду на статтю 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як її тлумачить та застосовує ЄСПЛ», — розповів Голова ВСУ.

Також він звернув увагу, що ще один момент, який не можна залишити поза увагою – належне обґрунтування судових рішень. Відсутність чи недостатнє обґрунтування судових рішень може стати підставою для висновку про несумісність дій держави з принципом захисту особи від свавілля.

«Недоліки мотивування судового рішення національного суду є однією із часто повторюваних проблем, які ЄСПЛ виявляє, розглядаючи заяви проти України. При цьому причина такого недоліку – не якість законодавства. Вона – у сфері відповідальності суду, а тому цей недолік може й повинен бути викорінений у судовій практиці силами судової системи», — заявив Я.Романюк.

При цьому він зазначив, що покладати відповідальність за такі недоліки лише на суд неправильно. Як зазначає ЄСПЛ, національний суд вирішує питання про те, чи є достатні підстави тримати особу під вартою на основі принципу змагальності. Тому для вирішення цього питання неабияке практичне значення має ефективне виконання слідчим чи прокурором своїх обов’язків та професійне мотивування клопотання про застосування запобіжних заходів, а також наведення обставин і надання доказів, що підтверджують не абстрактне, а реальне існування ризиків, передбачених статтею 177 КПК.

«Крім того, на мою думку, і стороні захисту не варто займати пасивну позицію та лише абстрактно посилатися на презумпцію свободи підозрюваного згідно з практикою ЄСПЛ. Більш корисно для захисту інтересів підозрюваного максимально використовувати змагальність як основну засаду кримінального провадження, щоб на противагу позиції слідчого чи прокурора обґрунтувати власну позицію, подати суду свої докази, довести їх переконливість», — зазначив Голова ВСУ.

Я.Романюк звернув увагу на те, що пласт судової практики, яка стосується вирішення слідчими суддями клопотань про застосування запобіжних заходів, наразі повністю перебуває поза межами контролю з боку касаційного суду та Верховного Суду України, оскільки судові рішення такого виду можуть бути оскаржені лише в апеляційному порядку, а їх касаційне оскарження не допускається.

«Обмеження оскарження цих рішень апеляційною інстанцією видається виправданим з точки зору оперативності вирішення питання про застосування запобіжного заходу. І це – позитивний момент. Однак усе ж таки складно говорити про ефективне забезпечення єдності судової практики в умовах, коли вона формується у 27 окремих апеляційних судах і немає одного судового органу, який може виявити системні проблеми в правозастосуванні та спрямувати практику в єдине правильне русло. Я не закликаю поширювати право касаційного оскарження на всі ухвали слідчих суддів. Однак вважаю, що з метою правильного й однакового застосування національного законодавства, статті 5 Конвенції та практики ЄСПЛ доцільно, щоб у процесі підготовки змін до КПК було запропоновано механізм дієвого забезпечення єдності судової практики», — зауважив Голова ВСУ.

Крім того він зазначив, що за результатами розгляду заяв про порушення статті 5 Конвенції ЄСПЛ доходить висновку, що перед застосуванням тримання особи під вартою (найтяжчого заходу втручання в право на свободу) національний суд обов’язково повинен розглянути можливість застосування менш суворих запобіжних заходів, зокрема й застави, якщо її передбачено національним законом.

«На сьогодні застава в Україні можлива виключно у грошовій формі та в грошовій одиниці України, а її конкретний розмір визначає слідчий суддя чи суд, як правило, у межах, визначених частиною п’ятою статті 182 КПК. При цьому з огляду на положення частини четвертої статті 182 КПК розмір застави, з одного боку, повинен достатньо гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків, тобто бути суттєвим і значущим для особи, а з другого – не може бути завідомо непомірним для нього, — зауважив Я.Романюк. — Як на мене, віднайти розумний баланс між цими двома категоріями досить непросто. Водночас це ускладнюється ще й тим, що заставу може бути внесено виключно в грошовій формі. Визнаймо: переважна більшість українців не має значних коштів, хоча багато хто є власником рухомого й нерухомого майна».

Голова ВСУ звернув увагу, що існує також важливий процедурний момент, який стосується запобіжного заходу у вигляді тримання особи під вартою та який варто чітко врегулювати на рівні процесуального закону. Ідеться про визначення компетентного суду, повноважного вирішувати питання про обрання запобіжного заходу для обвинуваченого в разі, коли суд касаційної інстанції чи Верховний Суд скасовує обвинувальний вирок, що набрав законної сили, і направляє справу на новий розгляд.

«На практиці часто виникає така ситуація, коли на час скасування обвинувального вироку строк тримання обвинувачуваного під вартою, визначений ухвалою слідчого судді чи суду першої інстанції, давно сплинув. При цьому суд касаційної інстанції чи Верховний Суд України позбавлений процесуальних повноважень обирати запобіжний захід або продовжувати строк його дії. Цим створюється процесуальна неузгодженість щодо наявності достатніх підстав тримати обвинуваченого під вартою з моменту скасування обвинувального вироку суду й до того моменту, коли справа надійде на новий розгляд до відповідного суду, який вирішить питання про запобіжний захід для обвинуваченого. Упевнений, що цю неузгодженість необхідно усунути на рівні закону», — підсумував Голова ВСУ.

Джерело: zib.com.ua
27.03.2017

Сьогодні
25 листопада 2017

Анонс подій:

 



Архів заходів Центру>>


Опитування (архів)


підписатися на        розсилку новин з сайту
підтвердити підписку
нагадати пароль
відписатися



Наші публікації:

Архів публікацій>>


Вийшов новий номер Віснику Центру суддівських студій присвячений монiторингу доступностi, ефективностi та неупередженостi правосуддя в Українi


 
© 2001-2016. Центр суддівських студій. При копіюванні матеріалів та/або розміщенні їх у будь-якому інформаційному виданні -
посилання на Центр суддівських студій обов'язкове. E-mail: info@judges.org.ua, judges@i.com.ua

Підтримка сайту: Швейцарська Конфедерація