МІЖНАРОДНИЙ ФОНД
УКР ENG
 
news
/Forum/0_Forum.php

 

Швейцарська Конфедерація

 


 

 

 

 Дайджест  / Центр суддівських студій 

 

Касько: Ідея антикорупційного суду – це намагання «полікувати» симптоми, а не вилікувати хворобу

 

Питання, що виникають у представників міжнародних організацій, змушують українські антикорупційні органи демонструвати неабияку активність. Наскільки  ефективною є їхня робота і чи дочекається суспільство справедливості у справах найодіозніших політичних персонажів – говоримо з правником, заступником Генерального прокурора України у 2014–2016 роках, адвокатом Віталієм Каськом.

Пане Віталію, як ви, маючи досвід роботи в ГПУ, оцінюєте розгляд справ щодо посадовців-утікачів? І які, на ваш погляд, перспективи справи за обвинуваченням Януковича у зраді?
Відтоді, як я працював у Генеральній прокуратурі й мав можливість спостерігати за роботою слідчих підрозділів, що займаються справами колишніх посадовців, я не бачу суттєвих змін. Подивімось правді у вічі: станом на сьогодні для розгляду по суті до суду не направлено жодного кримінального провадження щодо корупційних злочинів колишніх високопосадовців із санкційного списку команди Януковича. Наскільки мені відомо, одне провадження направлено до суду для розгляду по суті – це справа за обвинуваченням Януковича у державній зраді, яка стосунку до корупції не має. Справи ж про багатомільйонні оборудки з державними грошима, побори на державному рівні, інші корупційні злочини представників колишньої влади, про які вже четвертий рік рапортують на прес-конференціях правоохоронці, спускаються на гальмах або тихцем закриваються. Жодного провадження про корупцію колишніх посадовців із санкційних списків до суду для розгляду по суті так і не направлено. А «прострочене правосуддя дорівнює його відсутності», як полюбляють говорити британці.
Що стосується справи за обвинуваченням колишнього президента у державній зраді, то поява такого провадження через три роки після подій з приводу фактів, про які було відомо весь цей час, виглядає як, м’яко кажучи, запізніла і доволі сумнівна з юридичної точки зору. Я не вважаю це розслідування тим, чого від органів влади очікувало суспільство: виявленням і притягненням до відповідальності винних у побиттях і вбивствах людей під час Революції Гідності та притягненням до відповідальності топ-корупціонерів із числа посадовців тієї влади, яку знесла революція. Цього від влади чекали люди, цього очікували наші міжнародні партнери – Європа і США. Ці очікування залишились без відповідей і жодні штучні замінники таких відповідей не додадуть. Причин, на мою думку, дві – і вони можуть поєднуватись у тих чи тих пропорціях: це або непрофесіоналізм, або корупція. Адже не можна упродовж чотирьох років розслідувати ті корупційні факти, які лежали на поверхні та про які всі чудово знали, і не дійти до логічного завершення у вигляді судових вироків. Ще й до того ж за наявності заочної процедури розгляду справ відповідних категорій, яка була оперативно запроваджена у законодавстві. Про що це говорить? Або про корупційну чи політичну домовленість, або ж про цілковитий непрофесіоналізм. Свого часу я пішов з прокуратури, зокрема, й через те, що, очолюючи напрям міжнародного співробітництва, стомився підносити набої тим, хто елементарно не вміє стріляти.

Чи виправдалися сподівання, які покладалися на НАБУ у розслідуванні справ щодо колишніх посадовців і нинішньої корупції?
НАБУ в більшості випадків не має жодного стосунку до розслідування справ колишніх високопосадовців. Воно за законом має лише можливість витребувати з переліку цих справ ті, які вважає перспективними, і провести їх розслідування. Активності на цьому напрямку НАБУ не проявило, зосередивши наявні ресурси переважно на топ-корупції чинної влади, і, вочевидь, сенс у тому був, особливо з огляду на масштаб цієї корупції. Отже, за цим критерієм не варто давати оцінку ефективності роботи Бюро, позаяк це, за великим рахунком, не його компетенція. Якщо говорити про розслідування корупції у нинішній владі – безумовно, було багато гучних затримань, фото- і відеоматеріалів з пачками грошових купюр на підлозі та схемами «розкрадань», але, зі слів самих же керівників цих органів, відомо, що обвинувальних вироків й реального відбування покарань топ-корупціонерами досі немає.

На якій стадії ці справи гальмуються?
Обставини кожної справи індивідуальні. Коли мене питають про ефективність нових антикорупційних органів, я відповідаю, що на сьогодні, якщо порівнювати з іншими правоохоронними органами, скажімо так, старого зразка, НАБУ дійсно демонструє інше ставлення до роботи і, що особливо приємно, не асоціюється з корупцією. Що стосується принципово іншої якості роботи і бездоганності дій у світлі поваги до прав людини і збирання доказів, то, на мою думку, тут ще є над чим працювати. Головна стратегічна помилка, як мені видається, полягала в тому, що на початку Бюро дещо захопилося кількістю затримань і гучних повідомлень про корупційні факти і схеми, які далеко не завжди були підтверджені доказами. На мій погляд, потрібно було зініціювати 10–15 кримінальних проваджень щодо топ-фігурантів, за якими були б зібрані переконливі докази корупції, а не просто припущення чи бажання когось затримати.
Для цього не треба ініціювати триста проваджень і затримувати когось щотижня, достатньо було б продемонструвати рішучість і ефективність у боротьбі саме з топ-корупцією, довівши до логічного кінця хоча б кілька таких справ, за якими міністр чи інший високопосадовець реально опинився би за гратами за результатами змагального судового розгляду, а не традиційного вже для органів обвинувачення тиску на судові органи. На жаль, такі пріоритети не були вчасно розставлені і зусилля виявились розпорошеними. З плином часу демонструвати ефективність буде усе важче.

Чи змінить ситуацію створення антикорупційного суду? Можливо, завдяки йому найгучніші справи доводитимуть до кінця?
Я не є прихильником створення антикорупційного суду. Нині в Україні існують щонайменше дві позиції з цього приводу, які істотно відрізняються, і жодну з яких я не поділяю. Одна з них – це позиція топ-корупціонерів, які в принципі не хочуть створення такого суду, бо вважають його можливою загрозою для себе. Є друга, не менш екстремальна позиція. Так, певна частина громадянського суспільства і політиків вважає, що такий суд терміново потрібно створити для того, щоб де-факто формально підтверджувати обвинувальні акти НАБУ. Їм важливо, щоб швидко, не надто розбираючись, під голосні вигуки юрби, можна було б відправляти за ґрати людей, незалежно від того, чи зібрані реальні докази корупції чи ні, чи є там склад корупційного злочину чи ні, чи зібрані докази з дотриманням основних прав людини чи ні. Когось вже «призначили» корупціонером завдяки вдалій публічній кампанії у ЗМІ чи голосуванню у фейсбуку, а отже, їх має засудити антикорупційний суд. Ця частина переважно опозиційного політикуму не зовсім розуміє, що за нинішньої влади першими «клієнтами» такого псевдосуду, склад якого буде ретельно відібраний на контрольованому конкурсі, можуть стати саме вони. Для цього владі достатньо буде правильно налаштувати громадську думку, а далі належно спрямоване «громадянське суспільство» підтримає.
Мета створення будь-якої судової інституції – це правосуддя. Все просто: людина, яка вчинила корупційний злочин і вину якої доведено в законний спосіб, має одержати реальне покарання за це. Людину, у діях якої немає складу злочину або щодо якої не зібрано доказів його вчинення, не можна відправляти до буцегарні. Цього, на жаль, не хочуть прибічники чи противники антикорупційного суду – у них зовсім інші пріоритети. Однак ніхто не говорить про те, що в Україні на сьогодні в принципі немає правосуддя у дійсному розумінні цього слова, немає довіри до суду як до інституції, від якої можна чекати на справедливе вирішення справи. Люди, котрі розказують про те, що після створення антикорупційного суду у нас настане загальне благоденство, не розуміють або свідомо допускають, що в усіх інших сферах судочинства вони не зможуть знайти справедливості. Тобто люди готові миритися з будь-якою несправедливістю в звичайному судочинстві, щоб створити вузькопрофільний антикорупційний суд, який в нинішній системі влади з якогось дива раптом почне ухвалювате лишень законні й справедливі рішення. Насправді це нагадує утопію. Без зміни нинішньої влади, яка не зацікавлена у незалежному і справедливому правосудді, система судочинства не зміниться. Тому, на мій погляд, у нинішній Україні ідея антикорупційного суду – це намагання «полікувати» симптоми, а не вилікувати хворобу, такий собі новий вигаданий напрям для відволікання енергії активної частини суспільства від основної проблематики – браку політичної волі у вищих ешелонах влади на боротьбу з корупцією.

На якому етапі нині проект «Реформи» у різних сферах: судовій, адвокатурі, ГПУ? Є якась логіка в діях, які нам демонструють?
Один із факторів, який заважає проведенню реформи, – це те, що владна «еліта» керується власними меркантильними інтересами і політичними договорняками замість того, щоб виходити із суспільних інтересів. Певний орган засновують не тому, що він потрібен, а тому що одна з партій в коаліції хоче мати противагу правоохоронним органам, які перебувають «у віданні» іншої партії. Так створюється штучна конструкція виключно для того, щоб задовольнити чиїсь політичні амбіції. Допоки правоохоронні органи формуватимуться за такими принципами, ми жодних реформ не проведемо.

Коли запрацюють соціальні ліфти для зміни політичної еліти?
Наші можновладці, яких цілком влаштовує нинішня ситуація, роблять все, щоб ця система не змінювалась. Соціальні ліфти стоять на місці або рухаються вкрай повільно. Наприклад, така корисна річ, як фінансування з бюджету політичних партій, для середнього українця виглядає як даремна витрата коштів. Однак інакше не виникне жодних політичних сил, що будуть працювати не на гроші олігархів чи нинішніх політиків.
Якісь кроки робляться, але дуже помалу. Виборчу систему, приміром, потрібно змінити на пропорційну, тому що набагато легше скупити у мажоритарних округах голоси виборців, «пропхати» в парламент через мажоритарку депутатів, потім об’єднатись і створити більшість, за яку фактично не голосували б у державі, якби була пропорційна система. Так спотворюється волевиявлення людей. Понад 25 років в Україні робиться все, щоб українець обирав без вибору, його завжди ставлять в ситуацію вибору «меншого зла». Зазвичай голосують проти когось, хто вже набрид, але люди з протилежних таборів настільки вже зрослись одне з одним, що, коли доходить до ситуації корупційного виживання, вони миттєво знаходять спільну мову і борються проти власного народу для того, щоб вижити.

Який ваш найбільший виклик за всю професійну кар’єру?
Мабуть, намагання створити генеральну інспекцію і побороти корупцію в самій прокуратурі. Раніше я працював переважно на міжнародному напрямку – це спокійніша ділянка правової діяльності, а після Революції Гідності була все-таки надія на те, що вдасться переломити хід подій і змінити зашкарублу систему, тому я вважаю, що це було для мене викликом. Закінчилось це все самі знаєте чим. Значить, не час. Однак рано чи пізно наша прокуратура стане європейською і цивілізованою, тому що країна просто не може розвиватися в іншому напрямку.

Що для вас буде індикатором змін в країні?
Для мене є три речі, які мають відчутно змінитися, щоб ми могли говорити, що в Україні нарешті почалися незворотні реформи, а не те, що цим словом сьогодні називають. По-перше – це свобода слова, по-друге – боротьба з корупцією, по-третє – правосуддя. Якщо побачимо реальний прогрес у цих трьох сферах, то зможемо стверджувати, що реформи розпочалися і Україну чекатимуть зміни на краще.

Джерело: pl.com.ua
06.03.2018

Сьогодні
22 липня 2018

Анонс подій:

 



Архів заходів Центру>>


Опитування (архів)


підписатися на        розсилку новин з сайту
підтвердити підписку
нагадати пароль
відписатися



Наші публікації:

Архів публікацій>>


Вийшов новий номер Віснику Центру суддівських студій присвячений монiторингу доступностi, ефективностi та неупередженостi правосуддя в Українi


 
© 2001-2016. Центр суддівських студій. При копіюванні матеріалів та/або розміщенні їх у будь-якому інформаційному виданні -
посилання на Центр суддівських студій обов'язкове. E-mail: info@judges.org.ua, judges@i.com.ua

Підтримка сайту: Швейцарська Конфедерація