МІЖНАРОДНИЙ ФОНД
УКР ENG
 
news
/Forum/0_Forum.php

 

Швейцарська Конфедерація

 


 

 

 

 Дайджест  / Центр суддівських студій 

 

Реформатори на довірі — оскарження недоцільне

 

З огляду на «повну відкритість процедур проведення іспитів, слід розраховувати на отримання максимально об'єктивних результатів», тому можливість оскаржити їх… не вбачається доцільною

Наскільки важким завданням було написати 225-сторінкову доповідь «Про стан забезпечення незалежності суддів в Україні», приблизно може уявити собі лише той, хто чесно подужав її прочитання. Навіть якщо враховувати, що писав її колективний розум Вищої ради правосуддя, а читати довелося одноосібно — для повноти враження.

Віддаючи належне працьовитості, всебічності, а також вишуканому єзуїтству авторів, про що поговоримо нижче, найуважнішим чином простудіювавши фоліант, доводиться з сумом констатувати: тема не розкрита.

Тому що немає сенсу дорікати правоохоронним органам у відсутності належної реакції на погрози суддям у державі, вищі посадові особи якої постійно дозволяють собі принизливі висловлювання на адресу суддів з приводу і без. Але в доповіді акцент робиться лише на першому аспекті.

 

Якщо суддям, в найкращих традиціях Портнова, невтомно і без усякого сорому телефонує пан Філатов з АП. А рекомендації щодо конкретних справ, буває, за всього бажання вкрай важко втілити навіть у хоч трохи пристойне з юридичного погляду рішення суду.

Якщо столичний суд, що охороняється підлеглими міністра внутрішніх справ, відвідують інші підлеглі глави МВС — в камуфляжі та балаклавах, — і прямим текстом заявляють, яке саме рішення в конкретній господарській справі їх влаштує. І в усій цій трагікомічній ситуації є лише один плюс: вирішить голова суду звернутися по допомогу до міністра внутрішніх справ або ризикне потурбувати главу приватної армії, яка поступово зростає і планомірно легалізується, але поки що більше нагадує бандформування, — йому знадобиться один і той самий номер телефону.

Безглуздо рясно цитувати висловлювання іноземних експертів на тему незалежності судової влади, якщо гарант Конституції влаштовує передноворічну «не все коту Масляну» судам, «оптимізувавши» їх в пух і прах в останні хвилини перед тим, як відповідні його тимчасові повноваження перетворилися на «гарбуз». А потім глава Держсудової адміністрації пояснює, що хвилюватися, в принципі, не варто: одні суди не буде розформовано, «поки не розглянуть резонансні справи», інші «поки що» взагалі розформовуватися не будуть.

Привласнення справі категорії «резонансна», як бачимо, ще дужче розширює і без того величезні можливості «розсуду» політичної влади під час реформування судів усіма підручними засобами. Тобто очевидною є цілковита «визначеність» і «передбачуваність» — як третій десяток років не втомлюються радити нам наші закордонні партнери, коли мова заходить не лише про судові рішення, а й про трудовий шлях кар'єрного судді.

Колись відверто нове слово в юриспруденції — категорія «резонансних справ» — спочатку різало слух. Досвід показав: тільки-но влада оголошує, що довести до кінця конкретне резонансне розслідування — справа її честі, — пиши пропало. Однак раніше якось обмежувалися публічними заявами. Тепер же цей дивний як для юриспруденції термін відкриває нові горизонти. Нічим, окрім власної совісті, не обмежений простір для найширшого розсуду: дозволити конкретному суду ще деякий час животіти або розігнати його просто зараз.

З інших аспектів суддівської незалежності. Можна велемовно теоретизувати про недосконалості 375-ї статті КК, в якій ідеться про відповідальність за «завідомо неправосудне рішення». Але якщо люди в балаклавах поводяться в судовому засіданні як господарі, «вільні слухачі» заглядають через плече судді, що оголошує вирок, вже час вводити поняття «рішення суду, ухвалене у стані крайньої необхідності або під примусом».

А головне, що все це не окремі прикрі випадки. Всі ці факти в комплексі — суть і результат свідомої, послідовної й цілеспрямованої деструктивної «правової» політики держави. Тому дивує бухгалтерськи-відсторонений перелік недоліків і досягнень, а також філософськи-споглядальна позиція конституційного органу суддівського самоврядування. 

Триває четвертий рік реформи, лейтмотивом якої, покликаним виправдати всі революційні заходи, оголошено повернення довіри до судів.

За даними USAID, можливо, навіть дещо оптимістичними (опитування відбулося в серпні-вересні минулого року), громадська оцінка об'єктивності добору кандидатів на посаду судді є «стабільно невисокою». Лише 16% громадян різних вікових, освітніх і професійних груп вважають, що «добір суддів відбувається виключно за критеріями професійної підготовки та високих моральних якостей, прозоро і відкрито».

Таким чином, роблять висновок експерти, наразі збільшення рівня довіри суспільства до добору суддів не забезпечено. Щоправда, вони припускають, що причина тому — низька поінформованість громадян про хід судової реформи. Та це навряд чи. Оскільки, знали би громадяни більше, і 16% оптимістів, мабуть, не назбиралося би. Адже організаторів і «реалізаторів» оцінювання кандидатів разом з переможцями конкурсу та членами їхніх сімей все-таки менше в процентному співвідношенні, ніж громадян, які насторожено-недовірливо спостерігають за цими процесами. 

Отже, питання ставилося не про довіру до судової влади взагалі, а виключно до процесу добору. Тобто наразі результат зусиль реформаторів у зазначеному сегменті перебуває десь між «провалом» і «повним провалом». І якщо сьогодні це роздуми респондентів з розряду «вірю — не вірю», то завтра знову може виявитися, що це — питання легітимності судів зокрема і держави загалом.

Питання, для якого вже є підстави. Наприклад, тому, що до Верховного суду потрапили десятки суддів, які пройшли конкурс нечесно, і десятки інших, які промовчали про це. Тож усі вони — і стара плеяда, і новобранці судової системи — вже від самого початку зав'язані цієї «родовою травмою». І цієї обставини не змінять жодні внутрішні партизанські війни, що розпалюються зараз всередині новоствореного Верховного суду.

При цьому вони практично одноголосно обрали собі головами касаційних судів колишніх керівників вищих судів. Дивовижна одностайність.

На що спертися, обстоюючи свою незалежність, судді, який готовий робити це, але хоче бути впевненим у своєму завтрашньому дні й водночас розуміє, що наступна влада матиме анітрохи не менше підстав перевернути догори дригом всю судову систему, ніж нинішня? Починаючи з «диктаторського» стилю ухвалення парламентом судової реформи. Тим більше враховуючи, наскільки велике значення процедурі схильний приділяти Конституційний суд, коли у нього раптом доходять руки до розгляду якоїсь справи. І тоді, скоріш за все, теж не матиме особливого значення той факт, які саме рішення виносив саме цей суддя. Одного разу знехтувавши принципом індивідуальної відповідальності, дуже непросто повернутися до нього знову.

Ось попередники нинішніх суддів, зокрема з Верховного суду України, колись вважали, що успішна кар'єра їм тепер до кінця життя гарантована. Але ж ти диви, тепер ось, як пишуть у доповіді ВРП: «Одним з основних завдань на 2018 рік є забезпечення на належному рівні гарантій незалежності тих суддів, які працювали в нині ліквідованих вищих спеціалізованих судах та Верховному суді України, але з різних причин не потрапили до нового Верховного суду».

Зворушлива турбота про «колишніх» як реверанс у бік європейських експертів, які зазвичай наполягають на тому, що навіть в пориві нестримної люстрації та великих змін просто взяти й повиганяти суддів з робочих місць мітлою небажано і не зовсім по-європейськи.

«Розпуск суду не повинен впливати на суддів, які працюють у ньому. В такому випадку вони обов'язково повинні бути переведені в інші суди такого ж рівня», — згадують у доповіді Монреальську універсальну декларацію про незалежність суддів.

Ліквідація ВСУ та вищих спеціалізованих судів призвела до того, що десятки суддів залишилися без роботи. «У цій ситуації не може бути забезпечено переведення суддів до судів того ж рівня внаслідок відсутності таких судів». Даруйте, а чому ж «відсутності»? ВСУ і ВС хіба не суди одного рівня? Річ зовсім не в тім, що дуже хотілося би бачити когось конкретного зі старого суду — в новому суді. Скоріше, навіть ні. Але не можна нескінченно писати правила по ходу справи, та ще й рухаючись на великій швидкості.

Закон «Про судоустрій і статус суддів» допускає можливість «примусового» переведення судді в разі ліквідації суду до іншого суду такого ж самого або нижчого рівня. «Незгода на переведення до іншого суду в разі ліквідації або реорганізації суду... є підставою для звільнення судді», — констатують автори доповіді.

ВРП прогнозує, не роблячи, втім, якихось особливих відкриттів, що «переведення суддів у зв'язку з ліквідацією судів у 2018 році набуде масового характеру, при цьому відсутність детального порядку здійснення таких переведень не дозволить контролювати належне забезпечення гарантій суддівської незалежності в кожному конкретному випадку». Наразі не те що «детального» — не існує жодного документа, що визначає загальні засади й конкретну процедуру переведення судді в разі ліквідації, реорганізації або припинення роботи суду.

Не оминула ВРП і питання паралічу правосуддя: «Необхідність проведення оптимізації мережі місцевих і апеляційних судів була очевидною, з огляду на незадовільне функціювання системи судоустрою, створеної попереднім законодавством». Кадровий дефіцит «фактично паралізував роботу тих судів, у яких штатом було передбачено невелику кількість суддівських посад». «Старий», можна сказати, «спадковий» параліч рішуче замінили новим, очевидно, більш прогресивним і, як стверджують, суто тимчасовим. Необхідну за законом кількість кандидатів на посади суддів ВККСУ не в змозі пропустити через себе за найближчий рік. Якщо говорити про передбачену законом процедуру, звичайно.

Слід сказати, наразі для звичайних громадян, які звернулися до суду, принципова різниця між перманентним судовим паралічем і паралічем тимчасовим не є очевидною. У той час як теоретики та практики судової реформи запевняють, що другий вид паралічу є значно більш прогресивним і перспективним, оскільки колись все-таки мине.

Отже, судова система неухильно і планомірно «оптимізується». «Процедура ліквідації існуючих судів і створення нових, в тому числі в частині переведення суддів, відсутня. Терміни проведення такої ліквідації/реорганізації також не окреслені, що спричиняє загальну невизначеність».

Вищевказане має найбезпосередніший стосунок до питання про незалежність судової системи.

Інший, без перебільшення, талановитий хід реформаторів, що дозволяє зняти чимало неприємних проблем: визнати оскарження результатів іспитів недоцільним. Мовляв, оскільки все відбувається відкрито і чесно, оскаржувати немає сенсу.

Дослівно це місце в доповіді про незалежність суддів звучить так: «Кандидат, який брав участь у складенні відповідного іспиту, може бути присутнім під час перевірки його роботи. Крім того, кандидатам надано право оскаржити в судовому порядку можливі порушення процедури проведення кваліфікаційного іспиту. При цьому результати іспитів оскарженню не підлягають. Зважаючи на повну відкритість процедур проведення іспитів, а також їх складання з використанням комп'ютерних програм, слід розраховувати на отримання максимально об'єктивних результатів, у зв'язку з чим (а також з огляду на значну кількість таких іспитів, що запланована на найближчий період) забезпечення можливості оскаржувати результати іспитів не вбачається доцільним».

Ну, хоча б відверто! Оскаржувати сенсу немає, комп'ютер не помиляється, ми й так зайняті, що піт з чола немає коли утерти, і не до ваших безглуздих кляуз тепер, тому — «слід розраховувати» на отримання максимально об'єктивних результатів! Це настільки чудово, що навіть дух захоплює! Наче сама по собі формальна відкритість гарантує об'єктивний результат або ми нічого не знаємо про те, що рішення в цій сфері приймаються кулуарно.

Як зазначено у висновку Консультативної ради європейських суддів щодо оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та поваги до незалежності судової влади: «Коли індивідуальне оцінювання має наслідки для підвищення судді, розміру заробітної платні та пенсії, або може навіть призвести до його/її відставки, існує ризик, що суддя, якого оцінюють, буде вирішувати справу не у відповідності до неупередженого тлумачення фактів та закону, а таким чином, що можливо задовольнятиме оцінювачів».

А коли правила проведення оцінювання не виписані чітко і зрозуміло «на березі», змінюються по ходу п'єси, а результати оскарженню не підлягають, напевно, ці ризики збільшуються в геометричній прогресії.

Частина головних загроз для незалежності судової влади, передусім політичний тиск, залишилася поза увагою. Можливо, для них забракло місця, можливо, вони, на думку ВРП, не несуть загрози. «Якісно новий», «автономний орган суддівського самоврядування», «здатний уникати будь-якого зовнішнього і внутрішнього тиску», як сказано про Вищу раду правосуддя в її власній доповіді, виявився здатним уникати насамперед чітких оцінок, конкретних формулювань, реальних, а не загальнофілософських висновків. Замість того, щоб демонструвати жорстку позицію, обстоюючи реальну незалежність болісно для всієї країни реформованої судової системи.

А поки — незалежності судової влади не існує. Робиться чергова спроба політичної влади поставити її на коліна. І нехай навіть багатьом зі старих-нових суддів до цього не звикати, та й поза незручна лише на перший погляд, а так цілком стійка, безпечна і дозволяє робити також свій гешефт... Та й узагалі — ну коли було інакше? От тільки суспільство, яке байдуже спостерігає за цим процесом, — приречене.

Олександра ПРИМАЧЕНКО

Джерело: racurs.ua
07.03.2018

Сьогодні
21 травня 2018

Анонс подій:

 



Архів заходів Центру>>


Опитування (архів)


підписатися на        розсилку новин з сайту
підтвердити підписку
нагадати пароль
відписатися



Наші публікації:

Архів публікацій>>


Вийшов новий номер Віснику Центру суддівських студій присвячений монiторингу доступностi, ефективностi та неупередженостi правосуддя в Українi


 
© 2001-2016. Центр суддівських студій. При копіюванні матеріалів та/або розміщенні їх у будь-якому інформаційному виданні -
посилання на Центр суддівських студій обов'язкове. E-mail: info@judges.org.ua, judges@i.com.ua

Підтримка сайту: Швейцарська Конфедерація