МІЖНАРОДНИЙ ФОНД
УКР ENG
 
news
/Forum/0_Forum.php

 

Швейцарська Конфедерація

 


 

 

 

 Дайджест  / Центр суддівських студій 

 

Конституційний суд України чи санаторій?

 

Не бий лежачого… Чому праця конституційного судді є джекпотом

Чимало можновладців сучасної України ментально споріднені з російськими інтелігентами-різночинцями XIX століття, з їхнім імпульсивним протестом проти неповноцінного соціального становища, прагненням будь-якими засобами стати хазяями життя. Так само й нині: за голосними заявами «привладних» різночинців найчастіше сховано порожній зміст, нікчемні наслідки й особистий меркантилізм. Небожителі з Конституційного суду не  виняток.

Споконвіку людство обслуговують різноманітні суди: від Божого (віртуального, у помислах) до земних – державних (загальних, спеціалізованих), революційних (активістів-люстраторів) чи товариських (охоронців професійної етики тощо). Дехто жартома каже про неприпустиму відсутність у цій багатоликій судовій конструкції вкрай потрібних у повсякденні вузькоспеціалізованих судів будівельників, прибиральників, сантехніків... Принаймні вони приречені діяти на громадських засадах, на відміну від державних, які влітають у копієчку. Один із них – Конституційний – по суті, галузевий суд професорів права, до того ж лише конституційного. Інакше кажучи, мовиться про зібрання філософів біля трону. Їхні світоглядні послуги щоразу дорожчають, обганяючи ракетою Ілона Маска найчорніші інфляційні очікування. У грошовому еквіваленті вони й сприймаються суспільною думкою.

Таке ж уявлення про місію конституційної юрисдикції чинний президент України Петро Порошенко 2 березня цього року висловив крилатою фразою «суд не може бути дешевим», бо «дешевий суд – це не є суд». Того ж дня на прес-конференції у Москві попередній президент – утікач Віктор Янукович, наче в унісон нагадав про характерний у владних колах принцип кругової поруки: «Я ваші гроші не рахую, а ви не рахуйте мої». Ніхто б і не рахував, якби не йшлося про кошти з чужої кишені – платників податків. Якби коштом держави, себто всіх громадян, не розкошували обрані.

У країні під густим димом антикорупційної риторики триває виснажлива гонка з підняття зарплат верхівки державного сектора у геометричній прогресії. «Соціально вразливі верстви» завзято переконують, що таким чином вони самі себе віднаджують від корупційних спокус. Свята простота! До якої позначки потрібно підняти посадовцям платню, щоб і корупцію здолати, і державу не втратити?

Погляньмо на Конституційний суд, особливо на доходи суддів в електронних деклараціях. Їхня щомісячна зарплата в 2016 році досягала до 42 тис. грн, нині – 100 тис. Це за основним місцем роботи. Крім того, кожен із них оформився за сумісництвом як не у вітчизняний виш чи міжнародну організацію, то в Національну академію правових наук із довічною платою. Вочевидь, у високооплачуваних суддів Конституційного суду забагато вільного часу, тож не цураються додаткових джерел доходу. Скільки їм не піднімай платню, а від підзаробітків однаково не відмовляться.

Заробітна плата за основним місцем праці середньостатистичного професора права до здобуття довгожданої посади конституційного судді становила приблизно 11 тис. грн за місяць. Здавалося б, оцей професор, отримавши суддею втричі вищу платню (станом на 2016 рік) залишиться таким же чесним і непідкупним, як і раніше. Та ж ні! Нині він мусить бути  удесятеро чеснішим і непідкупнішим. Адже від минулого року йому коштом платників податків настільки платять більше. І це не межа. На порядку денному – вибивання конституційними суддями собі місячної зарплати 200-300 тис. грн. Чому відразу не кругленьку суму – заповітний мільйон, як уже повелося в деяких державних установах і корпораціях?

Ось таке меркантильне тлумачення справедливості, про яку ведеться мова в Конституції, маємо на практиці. Час нарешті визначити оплату найнятим державою у розумних межах, виходячи, приміром, від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі (наразі 3723 грн). Конституційний суд мусить бути взірцем дотримання цінностей, які за визначенням повинен відстоювати для всіх, а не у власних інтересах. У поточному році видатки на одного суддю цієї установи складуть понад 10 млн грн із розрахунку на повну штатну укомплектованість (18 суддів). Очікується, що близько третини з цієї суми (майже 3 млн) суддя віднесе додому як платню.

Загалом у державному бюджеті на 2018 рік на Конституційний суд передбачено витратити 182,3 млн грн, з них 135,4 млн (74,3 %) складає фонд оплати праці. Не все перепаде суддям, які, звісно, гіганти правової думки, проте аж ніяк не можуть обійтися без радників, консультантів, помічників, водіїв, прибиральників, сторожів... Хоча утримання державним коштом персонального суддівського авто з водієм – явний перебір. Куди ж поспішати? На підробітки за сумісництвом? Усе ж краще таки повсякчас їздити у метро і без охорони, як уголос для народу говориться.

Бачимо, що величезна платня не спонукає відпрацьовувати повноцінно весь робочий час. Нема прямої залежності між підняттям зарплат, з одного боку, і професіоналізмом, працелюбством, чесністю, з іншого. Адже низькі показники ефективності праці конституційних суддів у 2017 році викликають зніяковіння. Згідно з офіційним звітом «Конституційний суд України у цифрах», ними торік ухвалено всього три рішення, а також 42 ухвали переважно технічного характеру щодо проваджень: відкриття, відмова у відкритті, припинення, закриття тощо. Одне рішення за чотири місяці і 3-4 ухвали за місяць. Така праця конституційним суддею є джекпотом!

Досі Конституційний суд слугує символом безслав`я. Рівень довіри до нього, як і всієї судової системи держави, у межах статистичної похибки. Головна причина в тому, що його важливі рішення – замовні, кон`юнктурні, популістські, не переобтяжені інтелектом. Чи варто очікувати істотних змін? Запроваджена конкурсна процедура відбору конституційних суддів наразі не спроможна відсіяти професорів-кон`юнктурників, що протягом трудової біографії мали зиск від псевдоавторських дисертацій, їхніх захистів, академічної недоброчесності. Навіть зірвавши джекпот, вони навряд чи далі відмовлять собі у прагненні стати багатшими. Це ж новітні різночинці.

У недавніх інтерв`ю новий голова Конституційного суду Станіслав Шевчук не приховав роздратування, що зарплата його і колег (100 тисяч гривень) удвічі менша від суддів Верховного суду. Мовляв, цей «прояв неповаги зі сторони іншої гілки влади» не личить правовій державі. Можливо. Проте статки їхніх родичів-підприємців щороку зростають. Дружини теж успішні бізнес-леді. Ріст доходів не залежить від перебування одного з членів сім`ї на державній посаді? Може, поборникам правової держави варто по-чесному займатися приватним підприємництвом, а не багатіти за державний кошт?

Новий голова Конституційного суду Станіслав Шевчук

Подібно до радянського лідера Михайла Горбачова, Станіслав Шевчук переконує, що став суддею Конституційного суду, бо одержимий ідеями його перебудови, осучаснення, європеїзації: «Щоб рішення читали та цитували в нас і за кордоном». Він вірить, що цей суд через п`ять років стане авторитетним органом, якому довірятиме переважна більшість співвітчизників. Не хочеться наврочити, але пригадується, чим закінчилася в СРСР «п`ятирічка перебудови». Цікаво лишень простежити, наскільки прискорено обженуть українські конституційні судді європейських колег не за індексом цитувань, а за зарплатами.

Втішні заяви озвучено не вперше. Утім, вітер перемін уперто обминає поважну інституцію. Хоча громадяни України рівні в правах і свободах, проте сам Конституційний суд є дзеркалом дискримінації. Надто, коли ведеться мова про ґендерну рівноправність. Нині там суддею трудиться аж одна жінка (6% від складу усіх суддів) і 15 чоловіків (94%). І це в країні, де жінки складають 54% населення? У найголовнішій гонці за зрівняння зарплат із Верховним судом ця начебто третьорядна дрібничка муляє очі. У Федеральному конституційному суді Німеччини усіх суддів 16, серед них сім жінок (44%) – майже всі професори і доктори права.

Зацікавлені особи кажуть, що правосуддя не може бути дешевим з точки зору виконання функцій. Насправді вони просто набивають собі ціну. Конституційний суд уже давненько нагадує оздоровчо-творчий пансіонат. Мабуть, його перемістити варто із гуркотливої столиці десь подалі, у санаторно-курортну зону, на свіже повітря.

Значною мірою в суддівських деклараціях, що загалом є цінним джерелом для вивчення ментальності верхівки українського соціуму, знайшла відбиток люмпенська психологія. Вистачає відлунь того, як роками матеріалізуються тіньові доходи через дружин, кровних родичів. На першому місці фігурує колекція квартир, будинків, земельних ділянок, престижних іномарок із «жигулями» і «газельками» на додачу. У декого свій приватний храм. Та зовсім рідкісною є інтелектуальна власність. Дехто спочатку захищав дисертацію з юридичних наук, а вже потім отримував диплом про вищу освіту з правознавства. Парадокс.

Як відомо, для Суду історії немає виключень, вагомих і неважливих подробиць.

Роман Офіцинськийдоктор історичних наук

Джерело: glavcom.ua
20.03.2018

Сьогодні
13 листопада 2018

Анонс подій:

 



Архів заходів Центру>>


Опитування (архів)


підписатися на        розсилку новин з сайту
підтвердити підписку
нагадати пароль
відписатися



Наші публікації:

Архів публікацій>>


Вийшов новий номер Віснику Центру суддівських студій присвячений монiторингу доступностi, ефективностi та неупередженостi правосуддя в Українi


 
© 2001-2016. Центр суддівських студій. При копіюванні матеріалів та/або розміщенні їх у будь-якому інформаційному виданні -
посилання на Центр суддівських студій обов'язкове. E-mail: info@judges.org.ua, judges@i.com.ua

Підтримка сайту: Швейцарська Конфедерація