МІЖНАРОДНИЙ ФОНД
УКР ENG
 
news
/Forum/0_Forum.php

 

Швейцарська Конфедерація

 


 

 

 

 Дайджест  / Центр суддівських студій 

 

ВС оприлюднив правові висновки у справах про банкрутство

 

Верховний Суд узагальнив правові висновки, викладені в постановах у справах про банкрутство за березень 2018 року.

Судова палата для розгляду справ про банкрутство з метою забезпечення сталості та єдності судової практики узагальнила правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду у справах про банкрутство за березень 2018 року. 


І. Процесуальні питання

  1. У разі апеляційного оскарження судового рішення, ухваленого у спорі з майновими вимогами до боржника, який розглядається в межах провадження у справі про банкрутство, ставка судового збору повинна обраховуватися як 110% від ставки судового збору у процедурах банкрутства, тобто від двох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб

постанова Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №6/6

Грошові вимоги конкурсного кредитора на предмет стягнення інфляційних втрат та 3% річних в ході санації боржника, які за своєю правовою природою є поточними грошовими вимогами у справі про банкрутство, охоплюються загальним поняттям «грошові вимоги до боржника», а отже, за їх розгляд,  відповідно до підпункту 10 пункту 2 статті 4 Закону України  «Про судовий збір», передбачено такий розмір судового збору в суді першої інстанції: 2 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року, в якому такі вимоги пред'явлено до боржника. Зазначена норма є спеціальною, як така, що застосовується до сплати судового збору при розгляді спорів у процедурах банкрутства та підлягає переважному застосуванню.

В апеляційному господарському суді розмір судового збору повинен визначатися у відсотковому співвідношенні від ставки судового збору, яка підлягала до сплати кредитором при зверненні з майновими вимогами до боржника у справі про банкрутство, а не в загальному позовному провадженні.

Спір між позивачем та відповідачем виник у зв'язку з невиконанням відповідачем конкурсного грошового зобов'язання, на суму якого позивачем нараховані інфляційні втрати та 3% річних та заявлено їх до стягнення з відповідача в загальному позовному провадженні, яке в подальшому було передано для розгляду в межах справи про банкрутство відповідача.

Отже, з моменту прийняття матеріалів справи ухвалою місцевого господарського суду для розгляду по суті в межах справи про банкрутство відповідача спір між позивачем та відповідачем набув характеру майнового спору в процедурі банкрутства щодо стягнення інфляційних та річних, як поточної заборгованості боржника у процедурі банкрутства,  що зумовлює застосування господарським судом під час його розгляду спеціальних норм законодавства про банкрутство та визначення розміру ставки судового збору, що підлягає до сплати при поданні апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, ухвалене за результатами розгляду такого майнового спору, з урахуванням положень Закону України «Про судовий збір» щодо розміру судового збору у процедурах банкрутства.

Відтак, оскаржуючи в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції про відмову у задоволенні майнових вимог позивача до відповідача-боржника про стягнення заборгованості, позивачу належало сплатити судовий збір, обчислений як 110% від ставки судового збору у процедурах банкрутства, а саме 110% від 2-х розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 1 січня 2017 року.

Скасовуючи  ухвалу апеляційного господарського суду про повернення без розгляду апеляційної скарги позивача на підставі пункту 3 частини першої статті 97 ГПК України у редакції до 15.12.2017 (апеляційний господарський суд вважав сплачену позивачем суму судового збору меншою від визначеного законом розміру судового збору, що підлягає до сплати за подання апеляційної скарги у спорі майнового характеру у загальному позовному провадженні), Верховний Суд зазначив, що ця ухвала ґрунтується на помилкових висновках апеляційного суду щодо застосування статті 4 Закону України «Про судовий збір» при визначенні ставки судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу, прийняту в процедурі банкрутства за результатами розгляду майнового спору про стягнення з боржника інфляційних втрат та 3% річних за порушення виконання грошового зобов'язання.

  1. Не є порушенням норм процесуального права скасування апеляційним господарським судом за своєю ініціативою постанови місцевого господарського суду в частині призначення ліквідатора, не зважаючи на те, що предметом апеляційного перегляду була скарга на дії ліквідатора

постанова Верховного Суду від 22.03.2018  у справі №911/3730/16  

Залишаючи без змін постанову апеляційного господарського суду, якою межах апеляційного перегляду ухвали місцевого господарського суду про відмову у задоволенні скарги Банку на дії ліквідатора товариства було скасовано постанову цього ж суду про визнання боржника банкрутом в частині призначення ліквідатора, Верховний Суд зазначив, що не вважає порушенням норм процесуального права скасування апеляційним господарським судом постанови місцевого господарського суду в частині призначення ліквідатора товариства навіть попри те, що вказана постанова не була оскаржена в апеляційному порядку.

Такий висновок Верховний Суд мотивував тим, що встановивши під час апеляційного перегляду недотримання місцевим господарським судом вимог статей 95, 114 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в частині призначення ліквідатора товариства голови ліквідаційної комісії боржника,  який є учасником товариства (володіє часткою 31% статутного капіталу товариства) та був керівником товариства-боржника, апеляційний господарський суд, з урахуванням предмета апеляційного перегляду, пов’язаності питань призначення ліквідатора та виконання обов’язків ліквідатора, користуючись правами, наданими суду апеляційної інстанції, обґрунтовано прийняв рішення про скасування постанови місцевого господарського суду в частині призначення ліквідатора товариства.

Крім того, Верховний Суд зазначив, що ліквідатором боржника, що ліквідується власником, може бути голова ліквідаційної комісії або арбітражний керуючий, який призначається в порядку, встановленому Законом для призначення розпорядника майна, тобто кандидатура арбітражного керуючого на призначення ліквідатором визначається судом за допомогою автоматизованої системи з відбору кандидатів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство (частина друга статті  95 Закону про банкрутство).

Призначення голови ліквідаційної комісії ліквідатором боржника, що ліквідується власником, здійснюється господарським судом у виняткових випадках (в залежності від конкретних обставин справи), оскільки голова ліквідаційної комісії (ліквідатор) підпадає під ознаки заінтересованої особи стосовно боржника і, відповідно до частини шостої статті 95 Закону про банкрутство, несе солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів.

Законодавством про банкрутство не передбачено винятків щодо вчинення суддею електронного запиту щодо автоматичного визначення кандидатури арбітражного керуючого на призначення ліквідатором підприємства-боржника, зокрема, в порядку статті 95 Закону про банкрутство.

Таким чином, Верховний Суд погодився з висновком апеляційного господарського суду про порушення місцевим господарським судом вимог законодавства, які ставляться при призначенні ліквідатора, зокрема, вимог щодо наявності обставин, які підтверджують або спростовують факт заінтересованості особи ліквідатора стосовно боржника.

  1. Стягнення з винуватої сторони штрафу за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону.

постанова Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №909/992/15

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 129 Конституції України, серед основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.

Відповідно положень статті 129-1 Конституції України, Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно положень пункту 5 частини першої статті 83 ГПК України у редакції до 15.12.2017,  господарський суд, приймаючи рішення, має право стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону.

Залишаючи без змін ухвалу місцевого господарського суду про стягнення з Банку в доход Державного бюджету України  штрафу, Верховний Суд зазначив, що за встановлених судами попередніх інстанцій обставин невиконання Банком у повному обсязі ухвали місцевого господарського суду, якою суд зобов'язав Банк надати письмові пояснення з приводу самостійного перерахування коштів з рахунку товариства - банкрута в погашення заборгованості за договором, та з огляду на положення статей 129 та 129-1 Конституції України, відсутні порушення місцевим господарським судом, при постановленні оскаржуваної ухвали, норм процесуального права, зокрема статті 83 ГПК України у редакції до 15.12.2017.

ІІ. Оплата, обов’язки, відповідальність арбітражного керуючого

  1. Норми Кодексу законів про працю України не можуть бути застосовані до відносин щодо оплати праці арбітражному керуючому.

постанова Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №Б8/180-10

Верховний Суд зазначив, що стаття 117 Кодексу законів про працю України не може бути застосована до відносин щодо оплати праці арбітражному керуючому виходячи з наступного.

Арбітражний керуючий призначається судом і діє відповідно до приписів Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Виконання арбітражним керуючим своїх повноважень керуючого санацією, а саме обов’язків керівника підприємства не підтверджують наявність трудових відносин та відповідних гарантій, які з ними пов’язані.  Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не визначає автоматичного виникнення трудових обов’язків при виконанні обов’язків керівника підприємства керуючим санацією.

Обов’язковою умовою трудових відносин є наявність трудового договору між працівником та роботодавцем. У даному випадку арбітражний керуючий був призначений судом, є  суб’єктом незалежної професійної діяльності, не є найнятим працівником, а тому  трудовий договір між ним і підприємством відсутній. Відсутній власник або уповноважений ним орган, наявність якого вимагає ст. 117 КЗпП України і його вина.  Характер відносин між арбітражним керуючим та боржником є цивільно-правовим та регулюється Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».  

Враховуючи те, що правовідносини щодо оплати праці арбітражного керуючого врегульовані саме Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» і є, у даному випадку, цивільно-правовими відносинами, отже норми трудового законодавства (аналогія закону), до цих правовідносин застосовані бути не можуть. Крім того, окремий порядок розрахунків між боржником та арбітражним керуючим, як це зазначено у вимогах касаційної скарги, враховуючи викладене, також встановлений бути не може, як такий що не відповідає Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».   

Таким чином, залишаючи без змін ухвалені у справі судові рішення, Верховний Суд погодився з висновком господарських судів першої та апеляційної інстанцій про  відсутність трудових відносин  арбітражного керуючого та боржника.

  1. Неотримання ліквідатором згоди на продаж майна банкрута, що є предметом забезпечення та порушення при укладенні договору на організацію та проведення відкритих торгів (аукціону), є достатнім для висновку про неналежне виконання ліквідатором своїх обов'язків.

постанова Верховного Суду від 07.03.2018 у справі №24/5005/10848/2012

Згідно з частиною четвертою статті 42 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції з 19.01.2013 року, продаж майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в порядку, передбаченому цим  Законом, виключно за згодою кредитора, вимоги якого воно забезпечує, або суду.

Майно банкрута, яке передано в заставу з метою забезпечення виконання зобов'язань, має особливий правовий статус під час провадження у справі про банкрутство, та знаходиться в управлінні ліквідатора, який має право реалізувати дане майно в порядку, передбаченому Законом.

Ліквідатор до продажу майна банкрута, що є предметом забезпечення, повинен спочатку звернутись до кредитора, вимоги якого забезпечено таким майном, для отримання згоди на його реалізацію. Лише у випадку ненадання останнім згоди на продаж заставного майна банкрута, ліквідатор вправі звернутись до господарського суду для отримання згоди на реалізацію майна банкрута, що перебуває в забезпеченні такого кредитора.

При цьому виконання ліквідатором вимог частини четвертої статті 42 Закону щодо погодження з заставним кредитором умов реалізації заставного майна повинно передувати процедурі визначення організатора аукціону, оскільки відповідні погоджені умови проведення аукціону в обов'язковому порядку повинні бути відображені в проекті договору про проведення аукціону. Отже, у будь-якому випадку погодження початкової вартості заставного майна та інших умов його продажу (із заставним кредитором або судом) повинно передувати реалізації майна боржника.

Залишаючи без змін ухвалені у справі судові рішення про задоволення скарги на дії ліквідатора про припинення повноважень останнього, Верховний Суд виходив з того, що за встановлених судами попередніх інстанцій обставин неналежного виконання арбітражним керуючим обов'язків, покладених на нього Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що полягає в не отриманні згоди на продаж майна банкрута, що є предметом забезпечення, не зазначенні у договорі на організацію та проведення відкритих торгів (аукціону) складу майна та початкової вартості майна, яке мало бути реалізоване на аукціоні, відсторонення арбітражного керуючого від виконання обов'язків ліквідатора банкрута є правомірним.

ІІІ. Процедура ліквідації, санації.

  1. В процедурі ліквідації Банк не має права самостійно списувати заборгованість з рахунка боржника, відкритого в цьому Банку, оскільки це призводить до порушення порядку черговості задоволення вимог кредиторів.

постанова Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 909/992/15

Згідно приписів статті 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею.

Верховний Суд погодився з висновком господарських судів попередніх інстанцій, що дії Банку з приводу самостійного перерахування коштів з рахунка товариства-банкрута в погашення заборгованості за договором є такими, що були здійснені без дотримання порядку черговості задоволення вимог кредиторів, як це передбачено положеннями статті 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Порушення кредитором, який є банківською установою, вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо черговості розподілу коштів між кредиторами боржника є підставою для прийняття господарським судом окремої ухвали.

  1. Затвердження змін до плану санації без погодження з Фондом державного майна України суперечить загальним засадам цивільного законодавства, закріпленим у статтях 1, 3 ЦК України

постанова Верховного Суду від 06.03.2018 №50/371-б

Відповідно до статті 6 частини першої пункту 33 Закону України «Про управління об’єктами державної власності» уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань  погоджують з Фондом державного майна України плани реструктуризації та санації об'єктів державної власності в разі створення за їх участю нових суб'єктів господарювання.

Порядок погодження планів санації, мирових угод і переліків ліквідаційних мас, затверджений наказом Фонду державного майна України від 01.11.2016 №1991, також містить норму щодо погодження державним органом приватизації планів санації державних підприємств, зокрема щодо об’єктів державної власності, що перебувають в управлінні уповноважених органів управління, в разі створення за їх участю нових суб’єктів господарювання. Зазначені вище приписи законодавства не суперечать положенням Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а доповнюють його в цій частині. 

Скасовуючи ухвалені у справі судові рішення в частині задоволення заяви керуючого санацією державного підприємства про затвердження змін до плану санації цього підприємства, Верховний Суд зазначив, що арбітражний керуючий, достеменно знаючи, що Фонд державного майна України здійснюватиме в майбутньому управління  новоствореним товариством, подав до господарського суду на затвердження зміни до плану санації боржника без погодження з Фондом. 

Затвердження без погодження з Фондом державного майна України змін до плану санації, яким передбачено створення товариства за істотної участі держави, суперечить загальним засадам цивільного законодавства, закріпленим у статтях 1, 3 Цивільного кодексу України, оскільки в такому випадку реалізація умов санації призведе до утворення товариства за відсутності вільного і належного волевиявлення одного із його учасників.

ІV. Використання банком права на позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки припиняє наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов’язання, в тому числі нарахованих відсотків.

постанова Верховного Суду від 15.03.2018 у справі № 927/84/16

Згідно з частиною шостою статті 36 Закону України «Про іпотеку», після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов’язання є недійсними.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

З огляду на встановлені господарськими судами попередніх інстанцій обставини набуття Банком права власності на земельну ділянку (предмет іпотеки, який забезпечує виконання зобов’язання боржника за кредитним договором) у передбаченому Законом України «Про іпотеку» та договором іпотеки позасудовому порядку шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, та враховуючи положення частини шостої статті 36 Закону України «Про іпотеку», Верховний Суд погодився з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для відхилення грошових вимог Банку — процентів, нарахованих за кредитним договором, оскільки Банком вже було набуто право власності у позасудовому порядку на предмет іпотеки, який забезпечував виконання цього ж договору.

Сергій Жуков, суддя-спікер Судової палати для розгляду справ про банкрутство
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

Джерело: sud.ua
27.04.2018

Сьогодні
18 вересня 2018

Анонс подій:

 



Архів заходів Центру>>


Опитування (архів)


підписатися на        розсилку новин з сайту
підтвердити підписку
нагадати пароль
відписатися



Наші публікації:

Архів публікацій>>


Вийшов новий номер Віснику Центру суддівських студій присвячений монiторингу доступностi, ефективностi та неупередженостi правосуддя в Українi


 
© 2001-2016. Центр суддівських студій. При копіюванні матеріалів та/або розміщенні їх у будь-якому інформаційному виданні -
посилання на Центр суддівських студій обов'язкове. E-mail: info@judges.org.ua, judges@i.com.ua

Підтримка сайту: Швейцарська Конфедерація