МІЖНАРОДНИЙ ФОНД
УКР ENG
 
news
/Forum/0_Forum.php

 

Швейцарська Конфедерація

 


 

 

 

 Дайджест  / Центр суддівських студій 

 

Верховенство права в Україні: бути чи не бути. Частина 2

 

Гостра суспільна криза, в тому числі верховенства права, що виникла у 2013 році і призвела до Революції гідності, також була наслідком непрофесіоналізму тих самих суддів, які за дивним збігом обставин визначали зміст судової реформи 2016 року

Першу частину статті читайте за посиланням.

У законі «Про Вищий антикорупційний суд» окремо передбачена вимога щодо ухвалення ще одного закону — про утворення цього суду, інакше процедура його формування і майбутня діяльність одразу суперечитимуть ст. 125 Конституції України. Процедуру дотримання верховенства права передбачено у ст. 125 розділу VIII «Правосуддя» Основного Закону, а саме: суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.

До 31 грудня 2017 року пп. 6 п. 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції надавав право утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати суди президенту України, який, реалізовуючи конституційні повноваження, своїм указом від 29 вересня 2017 року № 299/2017 утворив Вищий суд з питань інтелектуальної власності.

Запитаєте, чому немає указу президента про утворення Верховного суду на підставі закону №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»? Відповідь напрочуд проста: президент не міг діяти всупереч закону №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оскільки він ініціював тільки зміну назви діючого суду — з «Верховного суду України» на «Верховний суд». А тому іншого Верховного суду він не утворював.

Залишаючи місце для реалізації Конституційним судом України своїх повноважень з конституційного контролю за відповідністю Конституції вимог закону №1402-VIII щодо утвореного Верховного суду, не можу не зазначити, що 10 квітня 2018 року КСУ відкрив провадження за конституційним поданням 54 народних депутатів України щодо конституційності п. 4 параграфу 2 Прикінцевих положень Розділу IV закону «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII, тобто і щодо тих процесуальних змін, якими було, на моє переконання, у неконституційний спосіб припинено повноваження Верховного суду України (або встановленого змінами до Конституції — Верховного суду) та започатковано діяльність нового Верховного суду, утвореного не змінами до Конституції, а законом №1402-VIII.

Підставою для перевірки цього закону №2147-VIII на конституційність є наявна невідповідність його ст. 21, 24, 58, 63, 84 Конституції України, оскільки розгляд проекту та ухвалення його Верховною Радою відбулось з порушенням встановленої Основним Законом процедури. Не ставлю за мету дати вичерпний аналіз обґрунтованості цього подання, але не бачити його достатності для встановлення порушень зазначених статей Конституції неможливо.

Зокрема, як можна дійти висновку про конституційність ч. 3 ст. 320 Господарського процесуального кодексу України в редакції закону №2147-VIII щодо підстав перегляду судових рішень у зв’язку з виключними обставинами і відновити порушене, візьмемо для прикладу, право власності у разі встановлення КСУ неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду не виконане? Отже, рішення КСУ щодо неконституційності закону у разі виконання рішення суду не захищає конституційне право власності. Так про які гарантії дотримання принципу верховенства права йдеться у таких процесуальних нормах?

Візьмімо, наприклад, процедуру перегляду справи за виключними обставинами у всіх юрисдикціях з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушень міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом, запроваджену законом №2147-VIII. Законодавець у ч. 3 ст. 459 КПК, ч. 3 ст. 320 ГПК, ч. 3 ст. 423 ЦПК, ч. 5 ст. 361 КАС передбачає підставу перегляду судових рішень — встановлення порушень міжнародних зобов’язань держави у цій справі. Тобто хочеш переглянути незаконне судове рішення — звертайся зі своєю справою до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

Встановлення порушень норм Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року у подібних правовідносинах до 2 червня 2016 року, тобто до внесення змін до ст. 129 Конституції України, коли суд підкорявся закону, окремі судді відмовляли заявнику у доступі до правосуддя, незважаючи на те, що порушення, наприклад, ст. 6 Конвенції (Право на справедливий суд) за аналогічних обставин та предмета розгляду було встановлено ЄСПЛ в іншій справі. Виникає запитання: Конвенцію, яка є міжнародним договором України, ратифіковувала окремо кожна особа чи держава, що позитивний процесуальний закон №2147-VIII вимагає рішення ЄСПЛ у кожній справі? Звідси і відповідь на запитання, чому виникають черги до ЄСПЛ у місті Страсбурзі та про які сумніви щодо неконституційності закону №2147-VIII може йтися.

Закон №2147-VIII не тільки зламав дію принципу верховенства права на найвищому державному рівні. Зміни, які набули чинності з 15 березня цього року, викликали безлад в судах першої інстанції та обурення в житті українців, які ніколи справ із судом не мали.

Фактично конституційне подання щодо закону №2147-VIII доповнює подання Верховного суду України як щодо конституційності структури нового Верховного суду, утвореного законом №1402-VIII, так і процедури його діяльності, які також Основному Закону не відповідають. Визначальним для такого висновку є положення ст. 84 Конституції України та рішення КСУ у справах від 10 червня 2010 року №16-рп/2010, згідно з якими рішення Верховної Ради ухвалюються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування. Аналогічним чином акти ухвалює Кабінет міністрів України.

Послуговуючись цим принципом за аналогією діяльності конституційних органів держави, можемо дійти висновку, що ухвалення рішень Верховним судом як конституційним органом має відбуватися тільки в режимі пленарних засідань, а не його структурним підрозділом на кшталт «палати», «об'єднаної палати» чи «Великої палати».

Єдине питання, яке залишається не тільки для Верховного суду України, але й для всього суспільства, міжнародних партнерів, — коли Конституційний суд відновить дію верховенства права в українському судочинстві, щоб нащадки автора першої Конституції в Європі Пилипа Орлика напередодні Дня Конституції України не соромлячись подивилися у його бронзові очі?

Памятник Филиппу Орлику в Киеве. Фото: Wadco2 / wikipedia.org Пам’ятник Пилипу Орлику в Києві. Фото: Wadco2 / wikipedia.org

Помилки потребують негайного виправлення, незалежно від того, де їх припускаються. Уявний колапс судочинства не може бути причиною зволікання із винесенням рішення КСУ у цих поданнях. Зміни в організації судоустрою і процесуальних процедурах, що аналогічні тим, які діють в США, Великій Британії, готові у найкоротший строк допомогти напрацювати судді Верховного суду України. Хоча для виправлення судових помилок у справах, де було порушено принцип верховенства права, відсутність процесуальних змін не є перешкодою для звернення до Верховного суду, в тому числі щодо осіб, яких засуджено до довічного позбавлення волі.

Як я уже зазначав, закон №1402-VIII обмежує не тільки народ як єдине джерело влади в державі на організацію її діяльності відповідно до вимог ст. 3 Конституції України, але й одночасно працюючих суддів, які склали присягу українському народу утверджувати і забезпечувати права і свободи людини шляхом здійснення правосуддя.

Законом №1401-VIII внесено зміни до Конституції України (розділ VIII «Правосуддя») щодо процедур забезпечення добору суддів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їхньої дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів. Цими ж нормами Конституції України визначено інституції, до компетенції яких віднесено дотримання конституційних гарантій суддів, які перебувають на посадах, — це президент України і Вища рада правосуддя.

Ст. 126 Основного Закону передбачено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України, а п. 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції додатково передбачено, що «судді, які обрані суддями безстроково, продовжують здійснювати свої повноваження до звільнення або до припинення їх повноважень з підстав, визначених Конституцією України». Підстави для звільнення судді чи припинення його повноважень, згідно з ч. 6, 7 ст. 126 Конституції, визначено у вказаних у цій нормі випадках, однак ними не передбачено підстави для звільнення чи припинення повноважень судді за наслідками їх оцінювання, як про це йдеться у законі №1402-VIII.

Відповідно до стандартів незалежного судочинства європейських країн, кваліфікаційне оцінювання за своїм змістом має відповідати висновкам Консультативної ради європейських суддів (КРЄС). Згідно з висновком КРЄС №17(2014) щодо діяльності суддів, якості правосуддя і поваги до незалежності судової влади, які враховують рекомендації європейських суддів, індивідуальне оцінювання не повинно впливати на визначення зарплат і пенсій суддів, оскільки такий процес може вплинути на поведінку суддів і поставити під загрозу незалежність судової системи та інтереси сторін.

Аналогічна правова позиція КСУ, що гарантії незалежності суддів як необхідної умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом мають бути реально забезпечені, міститься у рішенні КСУ від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу).

На відміну від «безпрецедентної» процедури оцінювання суддів в Україні, усі демократичні країни світу будують роботу інституцій (які виконують подібні функції, як і Вища кваліфікаційна комісія суддів України) за принципом, який існував у нашій державі до 2010 року. Ця особливість полягає в тому, що в оцінюванні суддів від суддівського корпусу беруть участь судді верховних чи касаційних судів на громадських засадах, оскільки вони напрацьовують касаційну практику і тому найкраще можуть оцінити кваліфікаційний рівень будь-якого судді. Для суддів різних інстанцій встановлюється різна періодичність оцінювання у часі, як це було передбачено законом від 7 лютого 2002 року №3018-III «Про судоустрій», що діяв до 7 липня 2010 року.

Головним фокусом оцінювання працюючого судді є його рішення (а не питання, як для кандидатів у судді, що часто суперечать Конституції України), які одночасно демонструють як теоретичний рівень знань, так і практику розгляду справ. Однак у жодній країні працюючі судді не складають психологічних тестів, тобто суддів не піддають різним експериментам, оскільки там, як і в Україні, їхня поведінка оцінюється за Кодексом суддівської етики.

Участь працюючих суддів Верховного суду України в оцінюванні суддів апеляційних судів (оскільки судді місцевих судів оцінювалися суддями територіальних кваліфкомісій апеляційних судів) давала змогу оперативно виправляти помилки, а в окремих випадках ставити питання про звільнення судді, коли його діяльність підривала авторитет правосуддя в державі.

Не заперечую окремих помилок у процедурі кваліфікаційного оцінювання до 2010 року, але такий катастрофічний стан, щоб у судах було понад 3000 вакансій суддів і окремо 1000 суддів-«п’ятирічок», 12 суддів Верховного суду України, які понад рік не здійснюють правосуддя, понад 10 судів, де немає суддів або залишився один суддя замість чотирьох чи п'яти, був немислимий.

Крім того, рішення Верховного суду України — суду касаційної інстанції — остаточно вирішувало спір про наявність чи відсутність порушень у рішенні суддів нижчих інстанцій. Таким чином, майже весь суддівський корпус перебував у постійному стані вдосконалення і очищення.

Закон від 7 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» всупереч ст. 129 Конституції ліквідував не тільки касаційні повноваження Верховного суду України, але й систему кваліфікаційного оцінювання, яку він забезпечував. У такий неконституційний спосіб з 2010 року і до 2 червня 2016 року діяли вищі спеціалізовані суди і Верховний суд України.

Гостра суспільна криза, в тому числі верховенства права, що виникла в Україні у 2013 році і призвела до Революції гідності, також була наслідком непрофесіоналізму тих самих суддів, які за дивним збігом обставин визначали зміст судової реформи 2016 року.

Тільки непрофесіоналізмом цих суддів можна пояснити видання президентом України указів від 29 грудня 2017 року №449/2017 «Про ліквідацію та утворення місцевих загальних судів» і №452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах», які суперечать ч. 1 ст. 125 Конституції, оскільки судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, а тому без зміни (виключення) цього конституційного положення про систему адміністративно-територіального устрою Розділу IX «Територіальний устрій України» системи адміністративно-територіального устрою змінити суди по-іншому неможливо.

Реформа органів прокуратури і Національної поліції не може бути прикладом для зміни побудови організації судів, оскільки це можливо лише після внесення змін до Конституції.

Так звана оптимізація судів нічого спільного з судовою реформою не має, а є просто черговим зламом верховенства права, якого чомусь не розуміють судді Верховного суду, утвореного законом №1402-VIII, і обрана з’їздом суддів Рада суддів України, які вже запропонували главі держави неконституційні кроки. Адже у нашій недалекій історії державотворення указ президента України від 13 жовтня 2008 року №922/2008 «Питання мережі та кількісного складу суддів адміністративних судів України», яким ліквідовувався Окружний адміністративний суд міста Києва і утворювалися Центральний окружний адміністративний суд міста Києва та Лівобережний окружний адміністративний суд міста Києва, втратив чинність на підставі указу президента від 16 жовтня 2008 року №940/2008.

Ще до 100 днів роботи утвореного законом №1402-VIII Верховного суду юридична спільнота так і не зрозуміла процедуру конкурсу, під час якого продемонстровані високі знання більшості кандидатів до ВС не підтверджуються здійсненням правосуддя вчорашніми кандидатами. Вражає обурення не тільки адвокатів і громадян передусім рішеннями Великої палати ВС, але й окремих справді професійних суддів касаційних судів ВС, які не можуть змиритися з рішеннями своїх нових колег. Слова про те, що за 100 днів суддею не станеш, набули пророчого змісту.

Богдан ПОШВА

Джерело: racurs.ua
14.06.2018

Сьогодні
13 листопада 2018

Анонс подій:

 



Архів заходів Центру>>


Опитування (архів)


підписатися на        розсилку новин з сайту
підтвердити підписку
нагадати пароль
відписатися



Наші публікації:

Архів публікацій>>


Вийшов новий номер Віснику Центру суддівських студій присвячений монiторингу доступностi, ефективностi та неупередженостi правосуддя в Українi


 
© 2001-2016. Центр суддівських студій. При копіюванні матеріалів та/або розміщенні їх у будь-якому інформаційному виданні -
посилання на Центр суддівських студій обов'язкове. E-mail: info@judges.org.ua, judges@i.com.ua

Підтримка сайту: Швейцарська Конфедерація