МІЖНАРОДНИЙ ФОНД
УКР ENG
 
news
/Forum/0_Forum.php

 

Швейцарська Конфедерація

 

 

 

 

 Дайджест  / Центр суддівських студій 

 

Поновлення договору оренди землі. Вимога про визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту як належний спосіб захисту

 

Якщо орендодавець відмовляється чи ухиляється від укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов`язковість укладення якої передбачена частиною восьмою статті 33 Закону України «Про оренду землі», то належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу № 908/299/18.

До господарського суду звернулося товариство з обмеженою відповідальністю з позовом, в якому, з урахуванням  заяви про уточнення, просило визнати поновленим договір оренди землі, укладений між ним та Бердянською міською радою, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою.

Задовольняючи позовні вимоги, попередні інстанції виходили з того, що позивач продовжує належне користування земельною ділянкою, яка є об`єктом договору оренди землі, тоді як відповідачем не направлено позивачу (орендарю) заперечення у поновленні зазначеного договору протягом одного місяця після закінчення строку його дії, а тому такий договір є поновленим на підставі частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» і відповідач безпідставно ухиляється від укладення додаткової угоди, яка має бути укладена в обов`язковому порядку.

Міська рада, оскаржуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, серед іншого стверджувала, що  суди фактично розглянули спір між сторонами як спір, що виник при укладанні договору, хоча такий спір, на його думку, взагалі не виник між сторонами, оскільки позивач не направляв до відповідача жодної пропозиції (оферти) щодо укладення договору відповідно до частини другої статті 638 Цивільного кодексу України, а тому спір між сторонами взагалі відсутній.  Також, на думку скаржника, суд повинен був розглянути позовні вимоги, які остаточно було сформовано за наслідком проведеного підготовчого засідання, та відмовити у задоволенні позову з огляду на невідповідність обраного позивачем способу його захисту, визначеним законодавством.

Оскільки Бердянською міськрадою оскаржувалися судові рішення з підстав порушення судами правил предметної юрисдикції, то справу було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Щодо юрисдикції суду, Велика Палата дійшла висновку, що оскільки у даній справі позивач - суб`єкт господарювання (орендар) звернувся до суду з позовом до відповідача - органу місцевого самоврядування (орендодавця), який здійснює повноваження власника земельної ділянки з вимогою про поновлення договору оренди земельної ділянки, яка надана для обслуговування пляжу, тобто щодо зміни правочину в господарській діяльності, відтак, як за суб`єктним складом сторін спірних правовідносин, так і за предметом спору ця справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Щодо належного способу захисту то Велика Палата Верховного Суду визнала правильними висновки судів попередніх інстанцій стосовно того, що права позивача як землекористувача підлягають захисту у відповідності до спеціальних норм земельного законодавства, зокрема, частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі». Оскільки судами встановлено, що орендодавець відмовляється чи ухиляється від укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов`язковість укладення якої передбачена частиною восьмою статті 33 Закону України «Про оренду землі», то належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту.

Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, визнали поновленим договір оренди землі у відповідній редакції додаткової угоди до нього, зміст якої викладений у резолютивній частині рішення місцевого господарського суду. Незважаючи на правильність вирішення спору по суті, суди виходили з інших мотивів, аніж виклав у своїй постанові Верховний Суд.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду розглянула питання щодо зміни предмет позову у цій справі, на що покликався відповідач, як на підставу своєї касаційної скарги.

Так, позивач до закінчення підготовчого засідання звернувся до господарського суду із заявою про зміну предмета позову, в якій просив визнати поновленим на 9 років 8 місяців, а саме до 01 серпня 2027 року, договір оренди землі від 07 лютого 2008 року. Згідно з первісною редакцією позовної заяви позивач просив визнати вказаний договір поновленим на 9 років 9 місяців та 24 дні, а саме з 01 грудня 2017 року по 25 вересня 2027 року. У подальшому позивачем подано до господарського суду заяву про конкретизацію (уточнення) позовних вимог без зміни їх по суті, в якій позивач виклав запропоновану ним редакцію додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 07 лютого 2008 року.

У постанові Велика Палата вказала, що предметом спору у цій справі є вимога про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки відповідно до вимог частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі», тому, звернувшись до суду із заявою про зміну предмета позову та заявою про конкретизацію (уточнення) позовних вимог, позивач залишив вимогу про поновлення договору оренди землі незмінною.

Також Велика Палата зробила висновок щодо витрат на професійну допомогу, про які скаржник вказав, що судом не враховано те, що їх розмір значно перевищує орієнтовний розмір, заявлений разом із поданням позовної заяви, а докази понесених позивачем судових витрат судами не досліджувалися.

Верховний Суд зазначив, що доводам скаржника про застосування критерію співмірності витрат на оплату правничих послуг вже надана оцінка апеляційним господарським судом, який в оскаржуваній постанові правильно зазначив, що ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Таких доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до справи, відповідачем не надано. Отже, апеляційний господарський суд правильно застосував наведені норми процесуального права щодо витрат за професійну правничу допомогу, з огляду на що доводи скаржника в цій частині є необґрунтованими.

З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 908/299/18 можна ознайомитися за посиланням.

 Суддя, секретар ІІ Судової палати Північно-західного апеляційного господарського суду Алла Гудак

Джерело: Північно-західний апеляційний господарський суд
21.07.2020

Сьогодні
11 серпня 2020

Анонс подій:

 

 

 


Архів заходів Центру>>

 


 

Опитування (архів)


підписатися на        розсилку новин з сайту
підтвердити підписку
нагадати пароль
відписатися



Наші публікації:

 

Архів публікацій>>

 


 

 
© 2001-2016. Центр суддівських студій. При копіюванні матеріалів та/або розміщенні їх у будь-якому інформаційному виданні -
посилання на Центр суддівських студій обов'язкове. E-mail: info@judges.org.ua, judges@i.com.ua

Підтримка сайту: Швейцарська Конфедерація