МІЖНАРОДНИЙ ФОНД
УКР ENG
 
news
/Forum/0_Forum.php

 

Швейцарська Конфедерація

 

 

 

 

 Дайджест  / Центр суддівських студій 

 

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови у позові

 

Ця норма передбачена ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України).

Предметом розгляду в Рівненському апеляційному суді стала апеляційна скарга позивача на рішення місцевого суду, яким позивачеві відмовлено у задоволенні позову до селищної ради про виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки (паю). В апеляційній скарзі позивач наполягав на скасуванні оскаржуваного рішення та постановленні нового — про задоволення його позовних вимог.

Суду відомо, що позивач із 1972-го по 2001 рік працював у колгоспі, який зазнав реформувань спершу в агрофірму, а пізніше — в сільськогосподарське фермерське господарство.

Під час розпаювання земель колективної власності колгоспу у 1994 році позивач був включений до списку осіб, який додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Цей факт, що має юридичне значення, встановлено рішенням суду першої інстанції у 2021 році, яке набрало законної сили.

Апеляційний суд погодився з висновком суду попередньої інстанції, який своїм рішенням  відмовив позивачеві у задоволенні позовних вимог до селищної ради про виділення в натурі земельної ділянки (паю), взявши до уваги заяву сторони відповідача про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, та відмовив у задоволенні позову з тих підстав, що позивач пропустив строк звернення до суду з моменту, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на отримання земельної ділянки (паю).

Відхиляючи апеляційну скаргу позивача, суд апеляційної інстанції взяв до уваги норми, визначені Цивільним процесуальним законодавством.

Так, відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Кодексу, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст. 267 ЦК України).

Суд встановив, що державний акт на право колективної власності на землю агрофірмі був виданий у квітні 1994 року та позивач був включений до списку громадян-членів цього господарства.

Отже, право на одержання земельної частки (паю) у позивача виникло з моменту передачі агрофірмі державного акта на право колективної власності на землю, членом якого був позивач, оскільки земельна ділянка передавалась у колективну власність юридичній особі, а її члени почали спільно володіти нею після одержання державного акта на право колективної власності.

Законом передбачено, що право на одержання земельної частки (паю) виникає у члена колективного сільськогосподарського підприємства з моменту одержання цим підприємством державного акта на право колективної власності на землю. Таким чином, право на одержання земельної частки (паю) у членів колективного сільськогосподарського підприємства виникає не з часу внесення членів  колективного сільськогосподарського підприємства до списків, доданих до державного акта на право колективної власності на землю, перевірки, уточнення і затвердження цих списків, а з моменту передачі державного акта на право колективної власності на землю конкретному колективному сільськогосподарському підприємству, членом якого він є.

Суд встановив, що позивач у 2001 році був звільнений з роботи в агрофірмі. Минуло 20 років, перш ніж він звернувся до суду з позовом до селищної ради, і йому було відомо про видачу сертифікатів на право на земельну частку (пай) членам агрофірми, а також про виділення йому паю. Ні під час роботи в колгоспі, ні після звільнення з агрофірми за видачею сертифіката  позивач не звертався.

Розпаювання земель колишніх колгоспів, яке розпочалось із 1993 року, є загальновідомим фактом, проводилося відкрито, гласно, а розпаювання включало в себе складання списків осіб, які маю право на земельну частку (пай), що додається до державного акта на право колективної власності, виготовлення та отримання сертифіката на право на земельну частку  (пай), виділення земельної частки (паю) в натурі із заміною сертифіката на державний акт на право приватної власності на землю.

Таким чином, початком перебігу строку позовної давності у спірних правовідносинах є час звільнення позивача з роботи в агрофірмі. Адже припиняючи трудові відносини з цим підприємством, позивач розумів та повинен був усвідомлювати можливі наслідки припинення таких відносин. Постійно проживаючи на території селищної ради, яка є відповідачем у справі, позивач не міг не знати про припинення діяльності юридичної особи, в якій раніше працював.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, Рівненський апеляційний суд врахував, що жодних поважних причин пропуску строку звернення до суду, яке мало місце в січні 2020 року, позивач не навів та про поновлення такого строку не заявляв, що, в свою чергу,  свідчить про правомірність та обґрунтованість відмови у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності.

Джерело: Пресслужба Рівненського апеляційного суду
24.01.2022

Сьогодні
10 серпня 2022

Анонс подій:

 

 

 


Архів заходів Центру>>

 


 

Опитування (архів)


підписатися на        розсилку новин з сайту
підтвердити підписку
нагадати пароль
відписатися



Наші публікації:

 

Архів публікацій>>

 


 

 
© 2001-2016. Центр суддівських студій. При копіюванні матеріалів та/або розміщенні їх у будь-якому інформаційному виданні -
посилання на Центр суддівських студій обов'язкове. E-mail: info@judges.org.ua, judges@i.com.ua

Підтримка сайту: Швейцарська Конфедерація